Мясо для кошки больная печень

Видатні земляки запорізька область

Автор: Papiis01

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Вільня́нськ (до 1935 р. — Софіївка, до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району Запорізької області, розташоване в північній частині області. На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія Синельникове—Запоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя (автошлях Н15). Через місто проходить автомагістраль Запоріжжя—Донецьк.

До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ. Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1—Запоріжжя-1. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки. Міській раді підпорядковане с. Смородине.

Населення — 15 628 (2007) осіб. Площа — 1606,9 га [Джерело?].

Населення м. Вільнянська (станом на 1 січня 2007) близько 17,5 тис. осіб. Площа — 1324 га [Джерело?].

Зміст

Під селом був могильник дніпро-донецької культури маріупільського типу.

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р. Саме це селище при станції Софіївка в 1924–1935 рр. і вважалося районним центром. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810–1816 рр. і тепер, за словами Ю. Князькова, це західна частина села Новоселівки, за кордоном сучасного м. Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на лінії Лозова—Синельникове, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів. Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд) в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавунно-ливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: кінськотягових молотарок (молотилок), буккерів, плугів тощо. У 1891 р. завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена—Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринкові. Завод Классена—Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена—Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300–315 тис. крб.

На межі XIX—ХХ ст. певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена—Нельфельда. В 1894 р. на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

У 1902 р. в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930–1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише в 1993 р. силами громадськості міста при допомозі місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді.

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу. Тепер він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. В липні 1916 р. завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 р. тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Н.Махна. Вплив останнього значно посилився у часи гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 р. Софіївка знову була зайнята загонами Червоної Армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 р. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася вже остаточною.

Взимку 1924–1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря. Незважаючи на роки колективізації, Голодомору та сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод ім. Т. Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тон зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки. З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (тепер «Дніпровські вогні»). Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вступили німецькі війська, Група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

21 вересня 1943 р. Червоноармійське (сучасний Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Р. Малиновський).

Археологічні знахідки[ред. ред. код]

В межах міста розташовані 2 курганних могильника епохи міді і бронзи.

Географія, структура міста і шляхи сполучення[ред. ред. код]

Вільнянськ. Станційна платформа

Вільнянськ' розташований в північно-східній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км. Річка (за 1 км) Вільнянка (нині — вервечка ставків)

Вище за течією на відстані в 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі - села Вільнянка і Новоселівка. До міста примикає село Павлівське.

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини.

Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему обслуговування: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Леніна і Радянської, підцентр, розміщений по вул. Бочарова в районі багатоповерхової забудови і підцентр, розміщений біля заводу столових виробів (ВАТ ЗіШ).

Вільнянськ. Перехідний міст через залізницю
Залізнична станція. Світлина 2007 року
Автостанція. Світлина 2012 року

Залізнична станція Вільнянськ[ред. ред. код]

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3 класу.

Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та міського сполучення, прийом та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.

До станції Вільнянськ примикає 3 напрямки:

Автобусна станція Вільнянськ[ред. ред. код]

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на трасі Запоріжжя-Донецьк (Н15).

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).

«Вільнянський завод імені Т. Г. Шевченка»
Пам'ятник працівникам заводу ім. Т. Г. Шевченка, які загинули від час німецько-радянської війни

Промисловий потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, найбільші з них: ВАТ "Вільнянський завод імені Шевченка" та його ДП, ТОВ «Ритм», ВАТ «Вільнянський маслозавод», ВАТ «Вільнянський комбінат хлібопродуктів», ЗАТ «Агротехсервіс». На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49% (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4% (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, що виробляється підприємствами, це — столові вироби, комплектуючі до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси і металу, вогнегасники, комплектуючі до сільгосподарських машин, масло селянське, комбікорм.

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птаховодства, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень. Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками.

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями.

У місті працює торгівельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, продуктами харчування відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній ринки.

Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2007 рік
Меморіальний комплекс
Пам′ятник жертвам афганської війни

Церква[ред. ред. код]

У 1990 р. відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр. Споруда храму сьогодні майже повністю реставрована. Храм УПЦ МП діючий і є історичною цінністю та архітектурною прикрасою міста Вільнянська.

Меморіальний комплекс[ред. ред. код]

На території міста розташований меморіальний комплекс слави на честь вояків Червоної Армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані, пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вул. Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії, в тому числі — Герой радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

Школи, дошкільні і позашкільні заклади[ред. ред. код]

У місті функціонують 3 загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

Навчально виховний комплекс «Світоч» — 746 (із них у гімназії 431).

У школах налічується 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при вільнянській ВК № 20, Софіївській ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів: Центр дитячої та юнацької творчості, Вільнянський професійний ліцей, Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей, клуб «Данко». У місті працює 3 дошкільні дитячі заклади.

У 1970-х роках у місті працював відомий на Запоріжчині Туристсько-альпіністський клуб "Пошук".

Інші заклади культури[ред. ред. код]

У місті діє районна бібліотека, палац культури, кінотеатр, музей, ЦДЮТ.

Районна газета — «Дніпровські вогні». З 2010 р. почала виходити газета «Вільнянські вісті».

Місто добре озеленене, на його території розташовано 3 парки для відпочинку вільнянців. Парк Ювілейний площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста.

У Вільнянську у останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. У 1970-х роках успішно діяв туристсько-альпіністський клуб "Пошук". Також діє ДЮСШ «Колос» в якому функціонують гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту. Також ДЮСШ при відділі освіти в якому функціонують гуртки з: дзю-до, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

Відомі люди Вільнянщини[ред. ред. код]

Вільнянський район відомий своїми земляками, серед яких:

  • Єрьоменко Іван Никифорович — видатний хлібороб-новатор, працював у колгоспі ім. Ілліча (с. Павлівське). В 1976 р. одержав звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороди — два ордени Леніна, Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці.
  • Нікітенкова Ганна Афонівна — уславлена доярка, працювала в колгоспі ім. Дзержинського (с. Любимівка). В 1966 р. одержала звання Героя Соціалістичної Праці. Нагороди — два ордени Леніна, Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці.
  • Баштанник Григорій Семенович (1914–1993) — Герой Соціалістичної Праці мешкав у с. Криничне, Вільнянський район.
  • Карпенко Василь Федорович (1917–1961) — Герой Соціалістичної Праці, механізатор, працював у колгоспі ім. Щорса, село Московка, Вільнянський район.
  • Антоненко Степан Корнійович (1913–1982) — Герой Соціалістичної Праці. Протягом багатьох років господарство «Запорізька Січ», с. Матвіївка, Вільнянський район.
  • Максименко Костянтин Іванович — Герой Соціалістичної Праці, жив і працював у радгоспі Яковлеве.
  • Клименко Микола Іванович (1913–1990), народився і жив Герой Соціалістичної Праці у с. Люцерна. Він працював трактористом, комбайнером в радгоспах «Дружба» і «Запорізька Січ».
  • Авраменко Василь Максимович (1913–1972) у передвоєнні роки Герой Радянського Союзу жив у с. Гасанівці .
  • Хом'як Катерина Петрівна — актриса театру ім. М. Заньковецької (м. Львів), заслужена артистка України. Нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ст.. Народилася у м. Вільнянськ.
  • Білецький Володимир Стефанович — український вчений в галузі гірництва, громадсько-політичний діяч, доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету, дійсний член ряду науково-академічних організацій: НТШ, Академії економічних наук України, Академії гірничих наук України, засновник і головний редактор аналітично-інформаційного журналу «Схід» Народився у с. Матвіївка, жив і закінчив середню школу № 3 в м. Вільнянськ.
  • Білай Ананій Калинович — відомий український агроном-садівник.
  • Кащенко Микола Феофанович (1855–1935) - видатний біолог, академік - у цій місцевості народився і провів дитинство і юність.
  • Кащенко Адріан Феофанович (1858–1921) - брат Кащенка Миколи Феофановича, письменник та історик .
  • Паторжинський Іван Сергійович народився народний артист СРСР, оперний співак у селі Петро-Свистунове.
  • Тар'яник Василь Петрович — кінорежисер, працював у жанрі хронікально-навчальних та наукових фільмів. Народився у м. Вільнянськ.
  • Онипко Олексій Іванович — «Почесний громадянин Вільнянська»
  • Білецький Віталій Володимирович (15.10.1974, м. Вільнянськ) — український вчений, психолог і філософ, кандидат філософських наук, доцент Донецького національного університету, народився у м. Вільнянськ.
  • Білецький Стефан Петрович (14.08.1923-14.02.1985) — мінометник, воював на Воронезькому, Сталінградському, Степовому фронтах німецько-радянської війни. Учасник боїв за Сталінград, Харків, Полтаву, Бєлгород. Нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «За перемогу над Німеччиною» та ін., після війни — медаллю «За трудову доблесть». Інженер-машинобудівник, начальник конструкторсько-технічного бюро «Заводу ім. Т. Г. Шевченка» у м. Вільнянськ. Робкор (понад 100 публікацій).[2]
  • Сердюк Вадим Дмитрович - український спортсмен, Майстер спорту зі спортивного туризму.

Источник: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BB%D...

Просмотров: 2710   
Учнівські стільці у запоріжжі
Пить креатин на ночь болело сердце